?

Log in

No account? Create an account

Привіт
якщо ви тут, то мені відомо про вас дві речі: у вас працює інтернет і ви вмієте читати. в коментах ви можете довести, що вмієте й писати.
поводьтесь обережно - вміст коробки в дечому крихкий!

UGCValidation: Для чого вгадувати майбутнє, якщо його можна порахувати
індіанець
nazarukove

Ось вона - сила big data.

Грецькі дослідники передбачили результат на виборах до Європарламенту на основі твітів. І передбачили навіть точніше, ніж більшість соціологічних досліджень та екзит-пол. Експеримент зробили лише на основі виборів у Греції.

За 48 днів до виборів вони почали збирати твіти про учасників виборів, і зібрали їх 370 тисяч. Разом з тим, було зібрано дані соцілогічних рейтингів.

Обраховували кількість твітів зі згадкою про окрему партію, співвідношення оригінальних твітів-ретвітів та позитивний-негативний контекст.

І ось, яке вийшло передбачення у порівнянні з реальними результатами та соціологічними рейтингами та екзит-полом.

Як бачимо, передбачення значно ближче до реального результату, ніж більшість інших опитувань. Тільки опитування GPO i Marc показали себе краще.

Такий малий експеримент з явищем великих даних показує, який значний потенціал воно має. Схоже, соціальні медіа при належних обрахунках не просто можуть показати реальну ситуацію, а й з великою долею ймовірності передбачити тенденцію в найближчому майбутньому. Передбачення можуть змінити не лише виборчий процес, й низку інших сфер життя, серед іншого, ЗМІ.

До речі, проект Social Sensor, в рамках якого провели експеримент, займається автоматичним визначенням та аналізом тенденції в соціальних медіа. Для журналістів може стати корисним інструментом перевірки на достовірність інформації з соцмереж.

Ось короткий ролик про те, над чим працюють автори Social Sensor:

Теги:

UGCValidation: Pheme - автоматична перевірка контенту з соцмереж
індіанець
nazarukove

Оскільки цей проект суттєво перегукується з моєю магістеркою, то спробую про нього розповісти трохи детальніше.

Pheme - це онлайн-інструмент для виявлення та перевірки в реальному часі чуток із соціальних медіа. Журналісти вже охрестили цей проект "детектором брехні для соціальних мереж". Система оброблятиме сервіс Twitter, медичні форуми та публічні пости у Facebook.

Pheme повинна автоматично виявляти появу чуток в мережі; після цього збирати відкриті дані щодо відповідної тематики; моделювати хто, чому і для чого поширює цю чутку; візуалізувати динаміку появи та поширення чутки у режимі реального часу.

У результаті користувач отримає інформацію про те, наскільки повідомлення правдиве або ні.

Автори проекту використали власну назву для чуток та фейків  - "phemes" - інтернет-меми замасковані під правду. Назва Pheme - від імені грецької богині чуток Феме.

Двома основними напрямками проекту на початковому етапі є медична сфера та журналістика.

Pheme бачить перед собою завдання допомагати урядам визначати точну інформацію при надзвичайних ситуаціях та спростовувати чутки, які можуть сіяти паніку в суспільстві. 

Ключовою перевагою цього проекту є перевірка контенту в реальному часі. Оскільки фейкове повідомлення здатне поширюватися практично миттєво після першої його публікації, то воно набуває розголосу значно швидше, ніж його спростування. Таким чином, поширення інформації переважає її достовірність. У такій ситуації швидкість перевірки інформації грає суттєву роль.

"Хоч фальшиві чутки можуть бути спростовані онлайн, інколи помилкова інформація продовжує жити у соціальних мережах", - пояснює Каліна Бонтчева, один із керівників проекту.

Перші релізи заплановані на другу половину 2015 року.

Проблема великих даних та соціальні мережі

Проект орієнтується на вирішення проблеми Big Data. Кількість даних зростає настільки швидко, що їх важко зібрати, категоризувати та опрацювати вручну. Такими великими потоками даних є, наприклад, радіочастотні ідентифікатори, пости в соціальних мережах, метеорологічні дані, реєстрація місця перебування власників мобільних пристроїв, записи відео- аудіореєстрації тощо.  Опрацьований масив даних може дати нову корисну інформацію про тенденції практично в кожній галузі.  

Даг Лейні, один із керівників дослідницької компанії Gartner у 2001 році визначив три складові викликів та можливостей, пов'язаних із ростом великих даних (т.зв. 3Vs of big data):

- обсяг даних (increasing volume);

- швидкість появи даних (velocity);

- різноманітність типів та джерел даних (variety).

Згодом Gartner доповнила це визначення тим, що великі дані "вимагають рентабельних та інноваційних форм обробки інформації для покращення її розуміння та використання у прийнятті рішень"

Це спонукало деякі організації вживати четверту складову великих даних:

- достовірність (veracity)

Саме автоматичне обчислення достовірності даних і найбільше цікавить Pheme.

Система розділятиме контент за чотирма категоріями:

- спекуляція (прогнози фондових бірж, котирувань цінних паперів тощо);

- суперечки та дискусії на форумах на різну тематику);

- частково або повністю помилкова інформація, яка виникла випадково;

- дезінформація (свідоме викривлення інформації або поширення брехні для досягнення певних цілей).

Разом з тим, автори проекту самі визнають, що доволі важко визначити приналежність до повідомлення до кожної з цих категорій, оскільки критично важливий соціальний контекст для кожного окремого повідомлення. Тому автоматизувати цей процес є значним викликом.

Учасники проекту

Проект стартував на початку 2014 року і триватиме до кінця 2016 при фінансуванні Європейського Союзу. Його  розробляють спільно Шеффілдський університет, Уорікський університет, Королівський коледж Лондона (усі - Великобританія), Саарландський університет (Німеччина) та Віденський університет MODUL (Австрія). Також, в проекті беруть участь іспнська ІТ-компанія ATOS, кенійська технологічна спільнота iHub Nairobi, болгарська ІТ-компанія Ontotext та швейцарський інформаційний портал Swissinfo.

Технологія аналізу

Над проектом працюють експерти у сферах опрацювання мови та аналізу тексту, веб-галузях, аналізу соціальних мереж та візуалізації інформації.

Технологічно процес аналізу виглядатиме приблизно так . По-перше, аналіз самої інформації в документі - лексичний, семантичний та синтаксичний аналіз тексту. Цей аналіз пов'язаний із перевіркою даних у достовірних джерелах. Наприклад, у медичній сфері, яка є пріоритетною для проекту, таким джерелом є PubMed найбільша онлайн-база публікацій на медичну тематику. Проект також шукає інформацію в мережі відкритих даних за допомогою платформи OWLIM, розробником якої є болгарська компанія Ontotext.  Після цього, Pheme аналізує зв'язки між тими, хто, кому і як надсилає цю інформацію.

Також автори проекту планують випустити у відкритий доступ алгоритм перевірки на достовірність. Такий алгоритм буде побудований на основі GATE - технології обробки тексту, розробленій у Шеффілдському університеті. Уорікський університет розробляє набір даних про чутки. Аналіз чуток та їх категоризація буде побудована на основі розробки професора Роба Проктера, який брав участь в проекті Reading the Riots (Guardian/LSE).

Результат автоматичного аналізу буде висвітлений на інтерактивній панелі управління. Буде візуалізовано схему поширення чуток та зв'язки між ними, типи повідомлення (нейтральні, такі, що підтверджують, спростовують або ставлять під сумнів чутки), сфери впливу та поширення повідомлення. Візуалізацією займеться віденський університет MODUL. До проекту теж долучать платформу верифікації інформації Swift River, яка створена на базі Ushahidi та використовує краудсорсинг.

Обчислювальну платформу для обробки даних в режимі реального часу створює  іспанська компанія ATOS.

У медичній сфері тестувати систему Pheme буде Інститут психіатрії Лондонського королівського коледжу, який аналізуватиме онлайн-суперечки довкола ліків та їхню появу в медичній документації. У цифровій журналістиці до тестування проекту залучать інформаційний ресурс swissinfo.ch, який за допомогою Pheme перевірятиме контент створений користувачами.

Проблема перевірки контенту у просторі та часі

Природа тексту в соціальних мережах полягає на тому, що він короткий, багато шуму і залежний від контексту. Саме контекст є суттєвим викликом для автоматизованого аналізу тексту на достовірність.

Для прикладу, наводять фрази "Президент США Джордж Буш" та "Президент США Барак Обама". Ці дві фрази є правдивими, але у різних часових контекстах. Тому умовний твіт про Джорджа Буша сьогодні може бути менш достовірним, оскільки він вже є екс-президентом. До речі, саме поміщення реального факту в інший часовий контекст доволі часто і стає причиною фейку. Наприклад, у квітні в мережі активно поширювали відео зі збити вертольотом у Слов'янськ. Насправді, виявилося, що це старе відео з Пакистану.

Іншу ключову роль в аналізі відіграє географічна координата. Наприклад, "президент Обама" і "президент Оланд". Вони обоє є президентами, але у різних географічних контекстах.

Ключовим завданням для проекту на початковому етапі є правильно помістити автоматичний аналіз тексту в часові та географічні координати.

Відмінність від наявних інструментів

Леон Дерчинські та Каліна Бонтчева із Шеффілдського університету прогнозуючи використання сервісу Pheme в цифровій журналістиці, називають декілька ресурсів, які журалісти використовують при роботі з інформацією з соціальних мереж. Серед них, TweetDeck, Storyful, Storify, SwiftRiver. Разом із перевіркою у авторитетних джерелах, ці інструменти дають достовірну інформацію. Однак, як зауважують Дерчинські та Бонтчева, "ці інструменти фокусуються на наданні журналістам потрібного контенту, але не на допомозі в інтерпретації та верифікації достовірності цього контенту".

Також вони зауважують, що такі інструменти здатні вирішити проблему достовірності, однак обмежують можливість використовувати весь потенціал соціальних медіа.

Теги:

UGCvalidation: Ban.jo, GeoSocialFootprint, Ready or Not, Geofeedia, Foursquare
індіанець
nazarukove
Раз такі пироги, і я в процесі написання магістерки, то буду сюди скидати огляди сервісів, які допомагають збирати інформацію в соціальних мережах. Почнемо з сервісів на базі геолокації.

GeoSocialFootprint (http://geosocialfootprint.com/)
Ready or Not (http://app.teachingprivacy.com/).
Відстежують доступні дані про геолокацію твітів певного користувача і показують їх на карті. Так можна відстежити, де перебував і в якому місці написала свій твіт певна людина. ReadyorNot створює таку ж можливість для фото з Instagram. Є можливість сортувати твіти за часом.
Сервіси круті, але не завжди вони можуть допомогти, оскільки більшість відмикає геолокацію на смартфонах і планшетах. Ще певна частина твітить з комп'ютерів. За даними Університету Південної Кароліни, тільки 20% твітів містять дані про геолокацію. Досліджено було 15 мільйонів твітів.
Я пройшовся по топ-10 українських політиків у Твіттері. Тільки Турчинов затвітив відео з прес-конференції в Будинку профспілок 27 січня. Не густо. Взагалі, ці сервіси були створені для того, аби показати, як легко люди оприлюднюють інформацію про себе.

Натомість можна шукати навпаки - людей у певних місцях. Це може бути особливо корисним, коли потрібен контент з подій, про які не зовсім ясно зі ЗМІ, або куди журналісти ще взагалі не добралися.
Ось, наприклад, сервіс Ban.jo видає таку підбірку доволі цікавого контенту зі східної України. Наприклад, фотои сепаратистів і багааато фото/відео з бійні у Донецьку:
http://ban.jo/event/h-0eow/News-Ukraine-Clashes-Slovians-ka-2014-04-13/

Є ще сервіси типу GeoFeedia, які дуже детально моніторять соціальні мережі на основі геолокації, але це тема для окремого ознайомлення, і вони переважно платні. Якщо є безкоштовні аналоги GeoFeedia, то сам би з цікавістю почитав.

Є ще, звичайно, Foursquare. Але цей сервіс більше розрахований на чекіни в розважальних закладах та відгуки про них, а не на оперативні події. Тому там зручно шукати хіба чекіни з концертів і різних мегашоу. Хоча, мені здається, з розвитком геолокації в інших соціальних мережах, Foursquare втрачає популярність. Хоча можу помилятися.
Теги:

UGCvalidation: FotoForensics
індіанець
nazarukove
Тепер про визначення автентичності зображень. У більшості випадків це вдається зробити через пошук по зображеннях. Але є ситуації, коли фото потрібно перевірити на наявність монтажу та інших редагувань.

Один із сервісів, який в цьому може допомогти, це FotoForensics.
Фото можна як завантажити з ком'ютера, так і вставити посилання.
У першу чергу, сервіс показує метадані зображення з т.зв. EXIF-файлу: камера, витримка/діафрагма, дата зйомки, дата редагування, розширення, рівень стиснення файлу у порівнянні з оригіналм тощо. У метаданих теж можуть зберігатися імена. Це може допомогти знайти автора фото.
Фотографії з соцмереж переважно вже стиснені і без EXIF (хоча Flickr зберігає метадані).
Ще FotoForensics показує т.зв. ELA (Error Level Analysis) рівень стиснення файлів. Це досить корисний інструмент для перевірки на редагування, але в ньому треба трохи розбиратися.
Кілька основних моментів, які я вкурив:
- області з однаковим забарвленням здебільшого при ELA теж повинні бути однакової яскравості. Якщо при ELA якась область зображення світліша від іншої такого ж тону, то її редагували;
- при кожному повторному збереженні JPEG стискає зображення, погіршується його якість. дуже стиснені зображення будуть в сильних шумах;
- на змонтованому зображенні вставлений об'єкт при ELA буде значно яскравішим, ніж інші області. Також, яскравішими від інших будуть області з різкими контрастами (текст, контури, лінії);
- графічні редактори від Adobe залишають на монотонних областях сліди в кольорах райдуги. Але це не обов'язково означає фотомонтаж. Просто така властивість софту від Adobe. Збережене через Photoshop фото може мати такі сліди.
- якщо зображення гіршої якості буде вмонтовано у зображення кращої якості, то при ELA область зображення гіршої якості буде виділятися.
Попробував розібратися у своїй аватарці, пропущеній через ELA. Немає елементів монтажу. Схоже, був редагований напис на светрі, очі, лівий контур голови. Фон із незначним редагуванням або зовсім без нього. Із метаданих видно, що фотографував Roman Baluk на свій Canon у травні 2012. Хоча це я й так знав  А от редагував фоту він у жовтні 2012.


На сайті (fotoforensics.com) є кілька детальніших мануалів англійською по аналізу фотографій.

Як я казав, часто для перевірки фотографію достатньо пропустити через реверсний пошук за зображеннями. Про Google Search by Images і таке подібне напишу в наступному пості.
Теги:

UGCvalidation: Google Search by Image, TinEye
індіанець
nazarukove
Google Search by Image
Тут все просто. Беремо лінк на зображення або завантажуємо файл з комп'ютера, і Google показує ідентичні зображення інших розмірів та сторінки, які їх містять.
Кілька моментів:
1) зображення із найбільшим розширенням найближче до оригіналу;
2) у зображенні з однаковим розширенням ближчий до оригіналу файл із більшим розміром або з метаданими. Метадані можна переглянути через FotoForensics.com або Jeffrey's Exif Viewer (regex.info/exif.cgi);
3) Google показує дату публікації. Логічно, що найдавніше зображення буде найближчим до оригіналу;
4) важливо читати описи до фото. Одне і те саме зображення може бути поставлене у різні контексти. Саме так часто появляються фейки - до справжнього фото додають недостовірний опис;
5) у назві зображення може міститися інформація про автора або джерело. Наприклад, зображення з Facebook містять у назві ID користувача - виділені _15 цифр у назві файлу_. Наприклад, я завантажив із Фб реальний файл з назвою: 10325347_491449847650342_1688641522613599869_n.jpg У цій купі незрозумілих цифр "491449847650342" -
ID. Достатньо ввести facebook.com/491449847650342, щоб дізнатися джерело фото.
6) зазвичай фоти з гучних подій не бувають унікальними. Щось неймовірне будуть фотографувати і постити усі. Навіть, якщо на місці подій виявився тільки один смартфон, то він теж зробить щонайменше кілька фотографій.

Окрім Google, ще є сервіс TinEye.com, який працює за тим самим принципом, непогано сортує зображення за датою і розміром. Хоча Google індексує більше зображень.

Якщо пошук за зображенням був безрезультатним, тоді фоти можна шукати по ключових словах. Для цього Google теж має непоганий розширений пошук: http://www.google.com/advanced_image_search
Тут теж кілька моментів для звуження пошуку:
1) Важливо підбирати найбільш точні ключові слова;
2) Можна шукати зображення за розмірами і пропорціями (панорамні, вертикальні і т.д.);
3) Можна шукати зображення за кольором. Наприклад, текст здебільшого чорно-білий. А поле маків переважно червоне;
4) Можна шукати за типом: обличчя, фотографії, ілюстрації, графіка, анімовані. Наприклад, схеми і таблиці можуть бути в графіці;
5) Можна вибирати регіон пошуку;
6) Можна обмежувати пошук певним сайтом чи доменом;
7) По кожному знайденому зображенню Google підбирає схожі до нього.
Теги:

#ugcvalidation: Topsy
індіанець
nazarukove
Сервіс Topsy - дуже зручний інструмент пошуку в Twitter.
topsy.com

Індексує усі твіти починаючи від 2006 року.

Є три опції: Пошук, Аналітика, Тренди

Шукати можна як твіти загалом, так і посилання, фото, відео.
Можна звужувати пошук за датою та мовами (англійська, китайська, японська, корейська, російська, німецька, іспанська, французька, турецька).
Окрім того, можна переглянути які твіти за ключовим словом були найбільш популярними.

"Аналітика" показує, як змінювалася популярність ключових слів протягом визначеного періоду часу.

Вкладка "Тренди" показує найпопулярніші твіти в реальному часі. Так само можна звужувати пошук за типом контенту і мовами.

У різних оглядах пишуть, що про-версія пошуковика має набагато якісніший функціонал. Але перевірити не вдалося, бо тріал-доступ до про-версії закрили.
Теги:

Матір гармонії
індіанець
nazarukove
«Ті москалі нас так напудили, що ніхто нікому не вірив і ніхто нічого не казав», - згадують у карпатській Ямельниці про радянську владу.

Село, з якого в часи Другої Світової війни на коротких радіохвилях звучав «Голос вільної та незалежної України», мовчало до 1990-их років.
Мешканці села поплатились за цей голос облавами, репресіями та виселеннями.
Однак сьогодні селяни охоче зустрічають журналістів чи заїжджих краєзнавців. Діяльність українського підпілля стала предметом гордості, так би мовити, «візитною карткою» села. Повстанців тут називають «наші хлопці».

Півтисячна Ямельниця схована від людей та вітру поміж кількох гір, вдалині від основних транспортних вузлів. Хати мешканців розкинулись на схилах біля невеличкої річки. Над лісами довкола видніються скелі.
Будь-який транспорт сюди заїжджає рідко. Чужинців зустріти тут теж складно.
Зрештою, так було і весною 1943-го року, коли куплені у польського підпілля за 45 тисяч злотих деталі для таємної радіостанції, перевезли у Карпати.
Тоді керівництво ОУН вирішило розповісти Заходу про боротьбу, яку українці вели на теренах Галичини, Волині та Карпат. Найкращим шансом донести цю інформацію було радіо. Для конспірації радіостанції дають кодову назву, яку обирають з грецької міфології, – в честь богині краси «Афродити».

Як встановлювали апарат бачив Богдан Кіндратишин, якому тоді було 6 років. Під хатою його діда у Ямельниці на глибині чотирьох метрів для «Афродити» викопали двокімнатну криївку.
Його помешкання стоїть на схилі гори в західній частині села. Відбиваючись від собаки, знаходжу потрібне подвір’я. Приходжу невчасно - родина Кіндратишинів щойно зарізала свиню, і всі зайняті розбиранням туші.
Прошу Богдана Михайловича розповісти про криївку, де була радіостанція. Він згадує, що мабуть вже залишився останнім у селі, хто був очевидцем тих подій. Однак розповідати про радіостанцію тут готові всі.
- Там пішла робота своя, я не знаю що, бо туди нікого не пускали. Вони своє там робили, а ззовні була охорона. Пам’ятаю, тут одного разу велике начальство зібралось. Всі хлопці з Волині були. І прибув такий низький лисуватий в окулярах схожий на Бандеру, - згадує Богдан Михайлович. І відразу ж додає:
- Я потім його у книжці бачив. Так мені то згадується.
Насправді Бандера у ці роки перебував в німецькому ув’язненні, і до роботи радіостанції долучитись не міг.
На потрібні хвилі роботу радіопередавача налаштовує працівник радіокомпанії «Telefunken» Юліан Гошовський на псевдо «Мак».
Провід ОУН хитрощами заманив його з Кракова. Гошовському запропонували відпустку додому, на Стрийщину, де «силою попросили» взятись до роботи на «Афродиті».
Апарат власноруч скрутили з фабричних частин та налаштували на передавання приблизно в діапазоні 45 м. Енергію для радіостанції подавали мотором внутрішнього згорання, шум від якого було чути на все село. Щоб притлумити небажаний гул, вихлопну трубу вивели у гній.

В цей час Володимир Макар на псевдо «Вадим», що перебував у підпіллі вже понад рік, разом із двома іншими підпільницями «Зіною» та «Веселкою» у супроводі бойової охорони виїжджає з хутора на Зборівщині в Тернопільській області на трьох возах з технікою, зброєю та літературою. З огляду на конспірацію «Вадим» ще й сам не знає куди та з якою метою він прямує. До місця призначення вони їдуть лише ночами, а вдень переховуються у спеціальних місцях. Щоб не натрапити на німецьких жандармів, оминають містечка та шукають обхідних шляхів.
Після тижневої подорожі, переправи через Дністер та нічні продирання хащами, в яких «Вадим» вивихнув собі руку, група підпільників дістається до карпатського села неподалік радіостанції. Там їх розділяють по різних «конспіративних квартирах». На випадок німецької облави кожному видають пакунок з ціаністим калієм. Щоб убезпечити село від надмірної уваги німецьких жандармів, там оголошують епідемію тифу. За безпекою «Афродити» стежить спеціальна група Служби Безпеки ОУН.

Керівником радіостанції вирішують поставити провідного члена ОУН Ярослава Старуха, який у різний час мав псевдо «Синій», «Ярлан», «Лев». З цією метою спеціальна група Служби Безпеки ОУН під керівництвом Костянтина Цмоця на псевдо «Модест», переодягнувшись у німецьку форму, у вересні 1943-го року без перешкод заходить у львівську тюрму на Лонцького і без жодного пострілу визволяє Старуха. Згодом він ще раз успішно проведе подібну операцію в Дрогобичі.
Вимучений катуваннями «Синій» після в’язниці отримує ще одне псевдо – «Сивий». За час ув’язнення він посивів і значно постарів. Після лікування від тортур Старух разом із ще одною працівницею радіостанції Галиною Чуйко приїжджає у Ямельницю.

Розпочинається робота з підготовки інформаційних програм. Перед радіостанцією з офіційною назвою «Вільна Україна» (дехто її ще згадує як «Самостійна Україна») ставлять завдання розповісти Європі про діяльність ОУН-УПА. Керівництво повстанців таким чином сподівалось залучитись зовнішньою підтримкою. Для цього було потрібно протистояти більшовицькій пропаганді, яка інформувала про українське підпілля, як про німецьких колаборантів. Також радіостанція мала протистояти німецькій пропаганді серед українського населення. «Гітлєрівська Німеччина такий самий ворог самостійної України, як і большевицька Москва, тому нам з нею не по дорозі,» - йдеться у єдиному відомому на сьогодні повідомленні радіостанції «Афродита».
Тексти українською та російською мовами зачитувала «Зіна». «Вадим» згадував, що вона була «східнячка» і мала вищу педагогічну освіту. По дорозі до «Афродити» «Зіна» з хвилюванням розповідала «Вадиму», що від її способу мовлення, дикції та тону голосу великою мірою залежатиме успіх радіопередач.

Мовлення французькою та англійською запрацювало, коли у грудні 1943-го року на радіостанцію прибув Альберт Газенбрукс.
Бельгійця на примусові роботи в Україну забрали гітлерівці. Під час чергової спроби втечі він потрапляє до повстанців. Пройшовши вишкіл та склавши присягу воїна УПА, він отримує псевдо «Західний» і деякий час перебуває у азербайджанському загоні. Згодом Провід ОУН вирішує переправити бельгійця у Карпати для роботи на радіостанції. Частину дороги з Волині він подолав разом із головнокомандувачем УПА Романом Шухевичем, про що, з огляду на конспірацію, навіть не здогадувався. «Сказати вам, що це була розвагова подорож, я не можу, бо кілька друзів, що були зі мною, і я – мусіли часто пробивати собі шлях через німецькі лінії і битися з польськими бандитами чи большевицькими партизанами – парашутистами, - згадував у 1967-му році Альберт Газенбрукс. - По багатьох пригодах я прибув у ваші Карпати, де познайомився зі своїми співпрацівниками з радіостанції, які вже ждали на мене». Так радіо «Вільна Україна» починає міжнародне мовлення.

З «конспіративних квартир» в гори до криївки щодня піднімались лише диктори. Кожну програму вони розпочинали з позивних: «Ви чуєте голос вільної та незалежної України! Геть з нацистською Німеччиною! Смерть більшовикам!» Після цього ставили платівку «Ой, у лузі червона калина». Ефір тривав 20 хвилин, з яких 15 – інформаційні та пропагандистські матеріали, а 5 – музика.
Мовлення велося щодня по шість разів на день, переважно вранці та ввечері. Виходило три програми українською, по одній – російською, французькою та англійською. Також є згадки про мовлення німецькою, яке транслювали слухачам Центральної Європи.

Весною 1944-го криївку під хатою Кіндратишинів почали затоплювати ґрунтові води, відтак довелось перевести її на протилежну гору – Ковбуру.
Перевозити апаратуру на нове місце допомагав тоді 14-річний Дмитро Савчин. Щоб дістатись до його хати, треба знову спуститись у долину, в центр села, а звідти піднятись на іншу гору. Дорогу розпитую у місцевих. На пошті старого Савчина згадують хіба що називаючи «українським націоналістом», а сусіди турботливо попереджають про злого собаку на його подвір’ї.
Біля хати Савчинів майже на окраїні села зовсім тихо – не видно ні домашньої птиці, ні обіцяного собаки, ні самих господарів.
Кілька хвилин стукаю у вікно. Двері відкриває бабця. Пояснюю, що шукаю Дмитра Савчина. Вона несподівано відповідає, що той у Дрогобичі і його прізвище не Савчин, а Ракочий. Намагаюсь пояснити, кого саме я шукаю.
- А то ти до діда? Я й забула про нього, думала ти про внука. Заходь! – запрошує до хати.
- Баба вже мене забуває, - жартує 81-річний Савчин.

В старенькій хаті опалюють тільки одну кімнату, яка слугує й кухнею. На стінах висять образи і календар з портретом Бандери. Господиня порається біля печі. Господар відпочиває на ліжку. Запитую його, що пам’ятає з тих часів.
- Та що пам’ятаю. Пам’ятаю багато. А вже й позабував. Возив їсти та все, що їм треба було. В нас коні були. Та й прийде: «Треба їхати». Попробуй було сказати «Ні». Сказали «Мовчи, не повідай нічого і ніде». Та й все. Я й мовчав, боявся. Вже аж коли шляк трафив ту нензу червону, - сміється, - тоді й розказав.

Весною 1944-го Савчин перевіз радіостанцію, яка тоді складалась з трьох апаратів та мотора, на гору Ковбуру. Там під скелею вона працювала до літа 1944-го, аж поки до цих місць не наблизився фронт. В цей час радіостанцію покидають практично усі працівники.
Першим їде Володимир Макар, який захворів на тиф. Одужавши, він отримує вказівку від Старуха виїжджати за кордон. Деякий час він займався дипломатичною роботою в Австрії, де в місцевій пресі йому вдалося знайти свідчення про те, що у Європі чули «голос вільної та незалежної України»: «Від ряду днів Червона армія стоїть у кривавих і дуже багатих на втрати для неї боях з УПА, яка останнім часом скріпила свою бойову діяльність і акцію спротиву проти комуністичного режиму... Пильним і терпеливим радіослухачам у Західній Европі час до часу щастить зловити пізнім вечором або вночі передачу підпільної радіовисильні УПА на хвилі 41–43 м, часом, на хвилях між 450–550 м, а дехто твердить, що й на хвилях київської радіостанції (1200–5 м)».
У липні 1944-го радянські парашутисти намагаються захопити радіостанцію. Напад відбиває чота добровольців сотні УПА «Бурлаки». З появою радянських військ стару станцію закопують у горах, а нову сучаснішу для конспірації встановлюють у криївці в іншому місці.
- Тоді весело було, я ще мала була. У кожнім куті наші хлопці стояли. Тоді ні вовка, нічого ніхто не боявся. Бо знали, що за кожним кущиком стоїть наша людина. І файно було тоді, - згадує Марія Савчин.
У серпні за кордон виїжджає вагітна «Веселка». Під цим псевдо була дружина Ярослава Старуха Ірина Гевак. Згодом Ямельницю покидає і сам Старух. На початку 1945-го року він стає керівником крайового проводу Закерзоння. Там вони обоє гинуть. Ірина Гевак – у вересні 1945-го в бою з більшовиками, а Ярослав Старух – у вересні 1947-го в бою проти польських спецслужб.
За яких обставин покинула радіостанцію «Зіна» - невідомо.
Бельгійцю Газенбруксу пропонують виїхати за кордон разом із Макаром, однак він вирішує залишитись:
- Я полюбив ту боротьбу вашого народу, я любив вашу Афродиту, і ніщо в світі не могло мене заставити звернути назад. Я остався.
Афродитою, заради якої Газенбрукс відмовляється повернутись додому, також могла стати Юстина Попович.
- Альберт мав дівчину – Юстину. Тут дорогою нижче її хата стояла. То він у неї сидів. А вже на радіостанцію ходив туди догори, - згадує Дмитро Савчин.
- Сидів у неї постійно. Вона була сама. В неї нікого не було. Всі повмирали. Та й її вже нема. Вона би більше розказала, - додає Марія Савчин.
Спогадів самого Газенбрукса про Юстину немає.

Узимку з 1944-ий на 1945-ий роки радіостанція швидше за все не працювала через небезпеку перехоплення. Тієї зими на подвір’ї неподалік хати Савчинів збираються вечорниці. Радіостанція мала близько 90 музичних платівок. Серед них був фактичний гімн УПА «Ой, у лузі червона калина» та записи найвідоміших оперних голосів того часу – Івана Паторжинського та «українського соловейка» Оксани Петрусенко. Газенбрукс приніс ці пісні з криївки, і крутив їх на патефоні для сільської молоді.
- Альберт не вмів українською говорити, - згадує Дмитро Савчин. - Він ледве-ледве щось міг. Йому трудно дуже було. Але старався. Потім вже навчився. Я пасу корови, а він йде та й скаже «Слава Ісусу Христу». Калічив, коли говорив, а я сміявся з нього. Файний він хлопець був. Приємний.
Його рідною мовою була французька. У кримінальній справі Газенбрукса залишились франкомовні тексти, які, ймовірно, він готував для ефіру:
«Зараз Москва дуже поступлива і готова підписати хартії та договори, але в її інтересах отримувати користь з цих обов’язків, а не виконувати їх. Її кінцева мета не змінилась – це гніт і рабство інших народів в інтересах кривавого та людиноненависницького імперіалізму московських більшовиків.
Українська нація, що достоту знає підлі таємні методи більшовицького режиму попереджує як Європу зокрема, так і весь світ загалом про величезну небезпеку, яка нависла над ними».

Мовлення перервали радянські спецслужби. 7 квітня 1945-го криївку радіостанції захопила оперативна група Сколівського райвідділу НКВД та резервна рота 330-го полку військ НВКД. У бою гине охоронець радіостанції на псевдо «Шпак» та троє інших охоронців. Ще одному вдається втекти, бельгійця Газенбрукса заарештовують. У криївку кидають гранати. А щоб перевірити, що всередині безпечно, працівники НКВД заганяють туди місцевого жителя.
Цього разу Дмитро Савчин кіньми вивозить з підірваної криївки вже залишки радіостанції.
Із розгромленої «Афродити» забирають 3 телефонні апарати, 4 генератори струму, 4-циліндровий мотор, радіоприймач, патефон, папери та конверти, 4 гвинтівки «Маузер», 2 автомати ППШ, 50 гранат, кулемет, пістолети та патрони.
Спочатку Альберта Газенбрукса без суду і слідства везуть до Воркути. У 1947-му його повертають у Дрогобич, де судять разом із іншими повстанцями. З його кримінальної справи випливає, що він мало розповідав під час допитів – наполягав на тому, що був полоненим УПА і працював кухарем. Після восьми років у тюрмах, де від виснажливої фізичної праці його врятувало вміння грати на скрипці, у жовтні 1953-го його разом з іншими колишніми в’язнями відпустили у Бельгію – до дружини та доньки. Вдома він змушений перервати усі зв’язки з УПА, оскільки місцева влада вважає його радянським шпигуном.

Згодом НКВД дізнається про зв’язки Альберта Газенбрукса з Юстиною Попович. Її забирають на допити, але від арешту її рятує чоловік – воїн Червоної Армії, який повернувся з фронту героєм.
За Ямельницею починають пильно стежити енкаведистисти. У 1946-1947-их роках в околицях села тривають великі бої.
- Казали москалі, що була тут «бандерівська столиця». Тому вони й знущались. А насправді, то була тільки філія, - згадує Дмитро Савчин.

У лютому 1948-го року енкаведисти влаштовують «генеральну облаву». Протягом десяти днів тричі на день обшукують сільські хати і за допомогою зрадників викривають криївки та винищують практично всіх підпільників. Як тільки війська покидають село, ті, кому вдалось врятуватись, з вдячністю поспішають до церкви.
Уникнути загибелі вдається двом повстанцям. Першого - сотенного «Довбуша» (справжнє ім’я Попович Василь) – енкаведистисти шукали з особливою пильністю, але його на той момент не було у селі. Смерть наздогнала його у 1952-му в Калуші.

Іншому, «Богдану» (справжнє ім’я Гоцинець Іван), від переслідувачів допомогло втекти його спортивне минуле. Однак два роки по тому до загибелі його привела дівчина, яка запросила його додому на вечерю. Коли він та ще двоє повстанців з сусіднього села прийшли, на них вже чекала засідка – «по яблуньках сиділи москалі». «Богдана» та одного з його побратимів вбили відразу, а третій пораненим намагався втекти. Коли керівник операції капітан НКВД Афанасьєв запропонував йому здатись, той зібрав всі свої сили і прошив капітана автоматною чергою. Це були останні воїни УПА в околиці Ямельниці.

Пізніше Богдан Кіндратишин, будучи сільським головою, склав список односельців, яких вбили з 1941-го до 1950-го року – 39 осіб. Серед них воїни УПА та мирні жителі.
Оскільки село вважалось неблагонадійним, 75 родин, а це третина мешканців, виселили або репресували. Сестрі Дмитра Савчина дали десять років таборів за те, що її документи знайшли у одної загиблої в бою підпільниці.
- То неможливо було дивитися, що тут робили з тими людьми у тім селі. Як то серце боліло за тих людей. Що вони тут виробляли! - згадує Марія Савчин про НКВД.
- Та що виробляли. Виробляли, щоб знищити. А потім хотіли село вивезти. Ну але Бог дав, що не вивезли всіх, - продовжує Дмитро Савчин. - То було, як молот і кувалда. Страшне було… А що ще буде, я знаю.. Вже нічого певне буде, - додає Дмитро Савчин.
- Має бути файно. І тепер ми вільні від усього. Ми вільні, і буде файно! - запевняє Марія Савчин, хоча й нарікає на «москаля президента» і на те, що «Юльку посадили».
– Тим сі тішим, що вже Вкраїна. Аби Господь допоміг, аби наші діти жили за України файно.
На прощання закликають мене «бути своїм» і дають в дорогу пригорщу запашних зимових яблук.
Злого собаки на подвір’ї Савчинів я так і не побачив.

За грецькою міфологією донькою Афродити та бога війни Ареса була Гармонія – богиня згоди. Можливо саме її для своїх дітей чекає сім’я Савчинів.
Спускаюсь в долину. В центрі села сідаю в порожній автобус, який раз у день відвозить пасажирів у райцентр. За вікном видно пам’ятник загиблим односельчанам та магазин з рекламою безалкогольної «Балтики». В салоні недолугою афішою рекламують концерт «Пісні твоєї України» в Стрию, а з радіо хрипить «Ветка мимозы» гурту «Лесоповал».
Проїжджаю скелі, що нависають над потічком. Одягаю навушники, вмикаю «Радіо Афродита» за версією гурту «Мертвий півень», і згадую слова його соліста про те, що українська культура досі не вийшла з підпілля.

Нове в колекції газет
індіанець
nazarukove
Давно не оновлював список своєї колекції газет.

Швиденько, для архіву впишу те нове, що з іноземного з'явилося: 
  1. Metro (23/09/2011) (Великобританія)
  2. London Evening Standard (16/09/2011) (Великобританія)
  3. Urban (22/11/2011) (Данія)
  4. Børsen (21/11/2011) (Данія)
  5. City Malmö (22/11/2011) (Швеція)
  6. El Mundo (6/09/2012) (Іспанія)
  7. El Pais (6/09/2011) (Іспанія)
  8. Catalunya (08/07/2011) (Іспанія)
  9. Примірник єгипетської газети, назву якої я навіть не здатен зрозуміти
  10. Примірник грузинської газети, назву якої мені пояснювали, але я вже забув
  11. Heute (4/06/2012) (Австрія)
  12. Family News (3/06/2012) (Італія)
  13. La Vanguardia (28/05/2012) (Іспанія)
  14. Dnes (24/05/2012) (Чехія) 
Географічно додалося ще 9 країн.
Українські газетки перерахую вже потім. Там теж є цікаві екземпляри.

Міські перегони-2011
індіанець
nazarukove
Дехто з читачів цього блогу може пам'ятати міські транспортні перегони-2010.
Тоді з чотирьох районів Львова до площі Ринок виїхали одночасно велосипедист, пасажир громадського транспорту і водій авто.
peregony
У всіх чотирьох випадках першими приїхали велосипедисти.
Ми хотіли показати, що велосипед не найшвидший, а саме наймобільніший.

Проте, багато хто почав сумніватись у правдивості цих перегонів. Мовляв, ми з водіями "нахімічили", бо вони всі приїхали останніми.
Цього року я хочу ще раз провести цю акцію і запропонувати кожному охочому взяти у ній участь. Можливо, так перегони будуть більш точними. Усі витрати покриємо.

Якщо ви хочете взяти участь в цьому експерименті, то мої контакти знайти не важко.
Питання, пропозиції, бажання взяти участь висловлюйте в коментарях.
Буду вдячний за поширення інформації.

У наші дні Труш їздив би на велосипеді
індіанець
nazarukove



У наші дні Труш їздив би на велосипеді

Як вам ідея? Фоткав під здивовані погляди перехожих)

Я б подав цю ідею на Конкурс соціальної реклами, якби не був серед його організаторів.
До речі, якщо маєте ще хороші ідеї - надсилайте! Креатив ми любимо і винагороджуємо. А за перепост - просто будемо вдячні і запросимо вас на веловечірку (хоча й так запросимо).
Поспішайте, бо 9-те вересня останній день.